“Смачного вам, наші ріднесенькі. Повертайтесь живими”, – пенсіонерки сушать і пакують овочі для борщу в пакети і посилають воїнам з побажанням вижити. “Треба ж хлопцям помагати, ми прокидаємось без вибухів снарядів. Дякуємо їм за це”, – жінки на звільнених територіях плетуть захисні сітки і посилають воїнам з ними свій енергетичний оберіг.
Зруйнована школа – одна з багатьох руїн в околицях Слов”янська. Діти по-дорослому пораються, прибираючи куски бетону і бите скло на території школи. Вчителі вірять, що розпочатий вчасно навчальний рік допоможе дітям оговтатись від жахіть війни, які їм випало пережити.
Саша Чупріна, 20-річна одеситка представляє в Швеції результат діяльності волонтерського проекту “Новий Донбас”. Численні герої документальної стрічки збираються у добровільні групи, вкладають душу і працю в нашу перемогу. “Ми організувались у волонтерську групу, коли наших особистих зарплат і заощаджень стало не вистачати для закупівлі на фронт”, каже харків”янка, одна з героїнь фільму. “Ми наче теж на фронті. Ми дбаємо, переживаємо і опікуємось нашими воїнами. Наш фронт в тилу”, каже інша жінка.
Жертовність українців в Україні і щоденна праця в ім”я перемоги – те, що нам показала Саша Чупріна. Шведське МЗС і Європейський фонд підтримки зробили внесок щоб українське документальне кіно було показано в Швеції, щоб глядачі побачили живу правду і поговорили з творцем фільму – талановитою Сашею Чупріною. От лише дивитись було нікому… майже. Глядачі не прийшли. Українці в Швеції зайняті іншими справами. Вимучені і вистраждані дорослі на екрані, перелякані діти, скалічені тварини – це не паралельний світ. Це наша бідна Україна…
Сите життя в комфортній Швеції не до порівняння з життям людей, які щодня в битві. Одні українці бережуть Україну своїми жилами і кров”ю, а другі… А другі, не прийдуть віддати честь тим, хто робить велетенську працю за нас усіх.